Главная | Мой профиль | Выход Вы вошли как Гість | Группа "Гості" | RSS
Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Мої статті [176]
Пошук
Наше опитування
Кого підтримати на виборах?
Всього відповідей: 5
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог статей


Головна » Статті » Мої статті

Тут стань. Зупинись і придивись.
Тут стань. Зупинись і придивись.



Українські Карпати  наповнені загадками та таємницями: зачароване каміння, співучі водограї, скельні печери, магічні очі-озера, дивовижні гражди-будинки, затишні колиби, мольфари та  чар-зілля.

Мальовничі гірські  краєвиди,  оксамитові полонини, стрімкі гірські потічки та пихаті пухнасті смереки, мінеральні джерела, закарпатське мертве озеро в Солотвині -  все це  примушує повертатися  сюди знову і знову, аби  вдихнути п’янке повітря, піднятися до самого неба, подивитися на країну з верхівки Говерли  і помилуватися колоритною культурою Західної України.


Гірський масив Карпат завжди був надійною схованкою  багатьох народів.  Кажуть, в далекі-далекі часи тут  проживав  гордовитий народ карпи – «ті, що живуть у горах».

 Як пише М.Аракс, «коли в  степах панували кочовничі та напів-кочовничі народи іранського коріня, в краях гірських, карпатських бачимо інший гурт народів, тракійського коріня (до них належать теперішні Волохи-Молдаване). З тих народів і Карпи - коло Дністра й Прута. Сі тракійські народи були дуже войовничі, любили полюванє, були великі пяниці і славні були своїми співами. Про тракійців оповідали, що вони навіть закони укладали в піснях, щоб легче було пам'ятати».

Куди вони поділися – спірне питання. Як і все в нашій історії. За  собою вони так нічого і не залишили, окрім назви гір.  А ось інші народи, які довгий час проживали  у Карпатах,  нагадують про себе унікальними археологічними пам’ятками.

Наприклад, Тустань, наскельна фортеця,  пам’ятка історії, археології, архітектури та природи, яка не має  аналогів у Європі.

Власне кажучи, самої фортеці тут нема. Є величні скелі з слідами грандіозного будівництва.


Фортеця була незвична твердиня в класичному її розумінні – це було дивовижне архітектурне творіння, де поєднали  природний скельний масив з дерев’яною конструкцією: будівничі, споруджуючи неприступну дерев’яну фортецю на скелях, довбали в камені пази для закріплення дерев’яних конструкцій. Сьогодні залишилось близько 4000 слідів на скелях від дерев’яних конструкцій.  Крім того, залишились рештки рукотворного муру, печери, підскельні коридори, криничка і дві цистерни для води.

Заснували цю дивну споруду білі хорвати у ІХ  столітті.  На невеликому плато зробили дитинець площею 3 га, підняли дерев’яні стіни. Розквіт фортеці випав на ХІІІ століття, коли споруда гордо височила над карпатськими скелями і мала аж п’ять поверхів. 

Головне завдання фортеця було більш  митне, ніж військове.



Та й сама назва фортеці походить від словосполучення «тут стань» - кожен, хто приходив сюди, повинен був зупинитися, сплатити данину, виявити наміри, і лише тоді йти далі. В цих місцях проходив знаменитий  Шовковий шлях Португалія – Китай і соляний шлях -  з Дрогобича до карпатських перевалів. Тоді купці, здійснюючи тривалі та небезпечні мандри, могли у фортеці  отримати прихисток та нічліг. А за те  з них брали  мито.

Неприступна фортеця також була прикордонним пунктом Галицько-Волинського князівства і захищала його рубежі від орд загарбників. Хоча археологічні розкопки не підтвердили думку, що сюди доходили татаро-монголи. А ось гроші з Азії зустрічалися неодноразово.

Згодом, торгівельні  шляхи змінилися, галицька сіль стала не конкурентно спроможною, і фортеця занепала. Дбайливі карпатці її розібрали. Залишилися лише дивні  сліди та легенди.

Одна із легенд розказує, що  в тустанській печері знаходиться золото.

Печера відкривається лише на Великдень, коли б’ють у дзвони. Але  той, хто ті  гроші візьме – щастя не матиме.

Йшла якось жінка з дитиною до Тустані на Великдень. Заморилась, зупинилася біля скелі відпочити, а тут дзвони дзвенять.  Відкрилась перед нею печера з золотом. Побачила вона теє золото   і про все забула  - кинулася збирати.

Вийшла, печера закрилась. Схаменулась жінка – дитини нема. Як не стукала, як не благала, а печера більше й не відкрилась. Злякалась  жіночка – вже ні золота не хотіла, ні  достатку.

 Пішла  до старця за порадою. А той їй і каже: «Вибрала ти те, що тобі дорожче. Знай: дитина твоя не виживе і щастя тобі не буде». Не повірила жінка. Продовжила ходити до скелі.

Скільки сліз пролила, скільки молилася – не рушило каміння. Дочекалася вона наступного Великодня, печера   відкрилася. Кинулась в середину, а там дитина  жива-живесенька. Всі гроші занесла, дитину забрала і щаслива повернулася додому. Але, щастя в хату не повернулося  – дитинка зачахла та померла.

Про це дивовижне місце, яке знаходиться поблизу села Урич, на Скольщині, говорили і писали не одне століття.

Науковий інтерес до скель в Уричі виник наприкінці XVII — початку XIX ст. Хронологічно першою публіка­цією, присвяченою Тустані, є краєзнавча замітка, підписана криптопімом «Др М-с» - Автор Др. М-с замітки «Камінь під Уричем» у1836 р.

Серед дослідників Тустані,  які грунтовно вивчали фортецю був І. Вагилевич, учасник «Руської Трійці», А. Бєльовський, А.Петрушевич, Я. Крашевський, С. Смолка, А. Кіркор, І. Шараневич, О. Чоловський.

Захопився  древнім градом І. Франко: «…в лісистих проваллях… в величезних камінних «бовдах» якісь дивні віки, якась старина, дивна, запропавша культура записала твердими і глибокими буквами свої сліди».

Інтерес до наскельного міста-фортеці відновлюється у 50-60-х роках ХХ століття. Серед дослідників того часу можна виділити О. Ратича, П. Рапопорта, а також Р. Багрія, який досліджував пам’ятку у складі експедиції Львівського історичного музею. З знахідками, археологи виділили ранній та пізній періоди забудови Тустані. Втім, детально та комплексно дослідити історію та побут унікальної твердині вдалося Михайлу Рожкові та його експедиції, яка почалася у 70-х роках ХХ століття.

Саме завдяки його роботам можна уявити, як виглядала руська твердиня,  В ці роки справа досліджень Тустані почала швидко рости і набувати щораз більших обертів.

Зараз комплекс скель перебуває під охороною Національного парку «Сколівські Бескиди» та Державного історико-культурного заповідника «Тустань». З 1999 року – це пам’ятка природи національного значення, а у 2001 році їх внесено у державний реєстр нерухомих пам’яток археології національного значення.

 Зараз до  Заповідника  входить музей, церква св. Миколая та Народний  Дім, який облаштували в бойківській хаті.



Михайла Рожка вже нема. Свою відданість справі вивчення, відтворення і відродження Тустані Михайло Рожко встиг передати синові – Василеві, який зараз очолює Державний історико-культурний заповідник „Тустань”.

Василь Рожко – унікальна молода людина. До речі, він яскравий приклад сучасного музейного директора-менеджера. За кілька років Василь  розвернув бурхливу  кампанію по розкручуванню заповідника.  Перше, що він зробив - взяв участь у ІІ Міжнародному конгресі з історії будівництва, який відбувався в університеті м. Кембрідж (Великобританія) у 2006 році. Як пише  «Дзеркало тижня»: «серед більш як 200 статей увагу звернули саме на результати досліджень українських науковців. Особливе зацікавлення спричинила Тустань. Виявилось, що пам’ятка зовсім не відома не тільки громадськості, але й науковцям, які проводять дослідження у цій галузі. Ні в Європі, ні в цілому світі немає аналогів дерев’яній фортеці. Учасники Конгресу оцінили факт, що комплексні методи дослідження (архітектурні та геодезичні обміри скель, а також археологія та історіографія) дали змогу реконструювати фортецю повністю, з деталями, з достовірністю 90%. До цього часу у світовій практиці результати археологічних досліджень давали змогу відтворити дерев’яну забудову лише фрагментарно або гіпотетично, з точністю до 10%. Гідне представлення Тустані набуло широкого резонансу у наукових колах світу і Україна привідкрила частину своєї давньоруської історії».

Наступний крок – залучення молоді до заповідника  через масові заходи.  Так виник Фестиваль ТуСтань, який гримить на всю Україні.

-  Ідея про власний фестиваль виникла випадково. Я бачив середньовічні фестивалі у Німеччині - гарні, масштабні. Хотів сам помахати мечем, сам поскакати на коні, попробувати це все, щоб це не була театралізована вистава. Вирішив, що у Тутсані буде інтерактивний фестиваль.

Головна концепція  першого фестивалю: показати, що Тустань – не просто археологія і не просто архітектура, а величезна висока культура.  Ми чекали що приїде 2 тисячі людей, а приїхало понад 12.

На наступний рік змінили концепцію і фестиваль став більш затишним і сімейним. Зараз Фестиваль Тустань можна назвати реконструкторським -  наші гості вдягаються у середньовічний одяг або у вишиванки. Пробують себе у різних дійствах і  вливаються в атмосферу події. Цього року вони проходили ритуал лицарів, відвідали середньовічний спортзал, поночі брали дерев’яну фортецю. Особливістю  цьогорічного Фестивалю став  конкурс вуличних музик.

Фестиваль триває три дні і три ночі. Протягом цих  днів атмосферу Фестивалю доповнювали  веселі скоморохи, майстер-класи від ремісників та нічні етно-танці.

Не забуває Василь Рожко і про науковий спектр роботи. Він запровадив в музеї нові методи дослідження – фотограмметричні. В цьому році  Василь захистив кандидатську  на тему «Методика  графічних реконструкцій дерев'яної наскельної архітектури» і впровадив свою методику  дослідження  в  Тустані.

В заповіднику створили  комп’ютерну  тримірну реконструкцію  комплексу, яка опирається  на результати лазерного сканування. Я дивилась останню її версію – вражає. Це найсучасніша 3-D модель стародавньої руської фортеці, взірець віртуальної  презентації  заповідника.

Не забувають і про село Урич: вивчають історію, збирають експонати,  реставрують церкву св. Миколая, проводять просвітню роботу  в Народному Домі.



Адміністрація заповідника добилася у Міністерстві культури України затвердження меж і режимів використання зон пам’яток культурної спадщини в районі с.Урич. Зараз планують впровадити систему зон охорони з відповідальними режимами використання меж території впливу пам’яток Тустані, а також впровадження програми  управління різними ділянками, прилеглих до пам’ятника.

Проблем у Заповідника вистачає. Немає ні адміністративного приміщення, ні власного приміщення під музей, немає акта на землю,  облаштованих зон відпочинку.

Але у колективу  є  головне –  бажання працювати в одній команді.

Таких людей , як Василь Рожко, треба цінити та підтримував. Прийшов час давати дорогу молодим керівникам: вони мають сучасний  погляд на музейну справу, впроваджують нові форми роботи, рухають науку, вміють виводити музейні заклади на світовий рівень.

Завдяки зусиллям молодого  колективу Заповідника, за кілька років заповідник  Тустань став  всесвітньовідомим українським об’єктом.  Під час одного із брифінгів  заступник міністра культури Віктор Балюрко повідомив, що  середньовічна фортеця і оборонний комплекс Тустань може претендувати на включення до списку Всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО.

Бажаємо успіхів!

 Наталка Іванченко
 Фото Тригуб Ростик

 Львів-Київ.

 Журнал «Музеї України»  вдячний адміністрації Державного історико-культурного заповідника за гостинну зустріч і надану  інформацію.



На дитинці фортеці



Криївка в хаті, під піччю.
Категорія: Мої статті | Додав: админ (22.09.2013)
Переглядів: 490 | Теги: Тут стань. Зупинись і придивись. | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: