Нещодавно на шпальтах Volyn Times було опубліковано матеріал «Рабанізм – злочин проти національної спадщини»,
про кричущі факти наруги над національною спадщиною в Державному
історико-культурному заповілнику м. Луцька, який нарешті викликав хоч
якесь пожвавлення в консервативному волинському середовищі. Сьогодні ми
продовжуємо цю тему, подаючи авторитетні думки людей, які власним
життям зробили значний вклад у розвиток культури Волині і збереження її історії, заслуживши право бути почутими.
Цей
крик душі належить перу архітектора, науковця і дослідника Ростислава
Георгієвича Метельницького. І написано це було незадовго до його смерті. Ця
видатна людина створила обличчя сучасного Луцька. Інтер’єр обкому КП у
Луцьку (нині центральний корпус ВНУ ім. Лесі Українки), центральна площа
міста, проект забудови 33-го кварталу та проспекту Волі (вул. Леніна,
1959–61рр.), інтер’єр кінотеатру „Хроніка” (1959 р.), приміщення Луцької
середньої школи № 8 та дитячо-юнацької спортивної школи (ДЮСШ),
кінотеатру „Москва” (тепер „Промінь”, 1968–69 рр.) – все це розробки
архітектора Метельницького. Саме Ростислав Георгійович разом з
Л.Санжаровим та Б.Колоском був розробником проекту й отцем-засновником
Луцького історико-культурного заповідника і працював там після виходу на
заслужений відпочинок. Його публікації з теорії архітектури та проблем
містобудування, а також дослідження історії архітектури давнього
Лучеська і досі є цінними й надактуальними.
Навіть в останню путь він вирушив із старовинних стін кам’яниці луцького заповідника. Проте, на його похороні не було директора цього заповідника…
Нині іменем Ростислава Метильницького хочуть назвати одну з вулиць Луцька. Але його самого і досі не чують …
"З
прив’язкою до святкування 900-річчя першої згадки про Луцьк в літописах
у 1985 році було проголошено про створення в старій частині нашого
Луцька історико-культурного заповідника. За 15 років до цього у
відповідних органах столиці схвалили його проект — він пролежав на
архівній полиці всі 15 років. З дня формального утворення цієї
науково-просвітницької інституції минуло рівно 20 років. І де цей
заповідник? 43 га, відведених для режимної заповідної зони першим
проектом, залишились у такому ж стані, як і тоді, хоч київськими
фахівцями пізніше був розроблений проект регенерації території
заповідника, але ніхто його побачити не може, реалізацію його ніхто й не
починав. Навіть не почалася розробка робочих креслень. Перший проект
теж немає де побачити. Навіть якби ви захотіли - не зможете, бо не
відомо, де він і чи зберігається взагалі. Зрозуміло, що за 35 років
(зроблений в 1970 р.) він застарів і не може бути доведений до другого
стану проектування. Що ж зроблено за 20 років офіційного існування
заповідника?
А
за 20 років справа збереження історико-культурних цінностей Старого
Луцька не тільки не покращена, а, на жаль, навпаки, - погіршилась. І
причин цьому багато, в тому числі - вражаюча
некомпетентність осіб, причетних до дій довкола заповідника і
байдужість відповідальних органів влади. За 20 років не зроблено навіть
фахової інвентаризації забудови заповідника. Тепер його територія
(більше 40 га) перетворена в зону занепаду і не може бути привабливим
об’єктом для туризму та виховання патріотичних почуттів.
Але дещо все-таки змінилося. Наприклад, знищено
майже десять об’єктів, які мали б охороняти (фрагмент будинку
Окольника, Караїмську кенасу, кілька будинків ХVІІІ ст. і т.п.). Якщо і
далі так піклуватися про збереження історико-культурної інформації про
минуле міста, то історія про народження заповідника буде лише одним з
ганебних епізодів в історії 2000 - літнього міста, бо нічого
заповідного вже не залишиться.
Що
ж маємо на сьогоднішній день? Кілька занедбаних квартальчиків, вивіску
на конторі заповідника, директора установи і ... Самого заповідника,
тобто, організації, яка б досліджувала, зберігала та проявляла історію,
поліпшувала стан території, використовувала б все, що збереглося для
виховання місцевого патріотизму та розвитку туристичного бізнесу ...
Такої організації фактично немає.В дирекції заповідника вже
відсутні передбачені Положенням про нього науково - дослідницький та
екскурсійний відділи, а співробітники десь поділися. Тепер маємо лише
вакансії (фахівці розбіглися), працювати немає кому. Творчого колективу
немає. Фахівців не шукають.
Лучани
не знають, що там відбувається і чи взагалі щось відбувається. Жодної
інформації про загадкову інституцію знайти не вдається. Таке враження,
що життя заповідника минає в секретному режимі або ж він
приватизований...
Кілька
проведених за ці 20 років заходів фестивально - розважального характеру
нічого не змінили в житті установи. За цей час не спромоглися видати
хоча б маленького путівника територією заповідника. Ще до десятиріччя
вийшов збірник науково-інформаційних матеріалів (1998 рік) „для
внутрішнього користування” - 100 екземплярів. І все. Де його можна
знайти? В книжковий магазин видання не надходило. Зроблено кілька
археологічних розкопів, які дали цікаві результати, але де можна
ознайомитися з тими результатами? Жодних експозицій з цього приводу
немає. Проектні матеріали теж „засекречено”. Науково-методичну раду при
дирекції ЛІКЗ ліквідовано. Чому? Не потрібна? Та й про що радитися?
Пройшовши
територією заповідника, не можеш позбутися враження, що перебуваєш на
чиїйсь приватизованій ділянці - жодних слідів діяльності заповідника не
помітно. Зате дивують незрозумілі об’єкти, які абсолютно не пов'язані із
завданнями науково-просвітницької діяльності. З’явилися будівлі, що не
передбачалися взагалі, бо в заповідних зонах випадкові об’єкти не можна
будувати. Враження таке, що ніхто з причетних до цього чиновників навіть
не читав Закону України "Про охорону культурної спадщини", прийнятий
Верховною Радою України. Жодних повідомлень про покарання винуватців не
було. Немає ніяких об’яв про перспективні плани, про заходи які плануються у нинішньому процесі.
Не
раз чули: "немає грошей". В кого немає? В інших країнах, які називаємо
цивілізованими, не держава дає гроші для утримання культурно-історичних
комплексів, а, навпаки, - доходи від туризму складають істотні частини
бюджету.
Кілька
разів громадськість Луцька, наче схаменувшись, намагалася щось зробити
для покращення справ в заповіднику, але нічого втішного не відбулося. Що
робити в такій ситуації? Необхідно, перш за все, привернути увагу
міських та обласних юристів до ситуації в ІКЗ та скласти правову
довідку, відкоригувати "положення про заповідник", якщо воно взагалі
існує, бо досі так і не зрозуміло, кому він належить, кому підзвітний
і чи взагалі відповідає положення про заповідник "Закону України про
охорону культурної спадщини" і т. п. Можливо слід створити Товариство
шанувальників "Старого Луцька" і Наглядову раду в складі представників
зацікавлених організацій, відрядити працівників для ознайомлення з
досвідом аналогічних організацій, наприклад, до Новгорода, де прекрасні
експозиції археологічних та проектних матеріалів.
Зважаючи
на повну байдужість, очевидно, вже слід звертатися не до місцевих
читачів, а "винести сміття з хати", тобто, розповісти про ситуацію з
Луцьким історико-культурним заповідником на всю країну, або й ширше -
писати в Київ, Варшаву, Берлін... (як колись зробили львівські
проектувальники їхнього заповідника)."
Ростислав Метельницький
Почесний член Української академії архітектури, один із співавторів першого проекту Луцького історико-культурного заповідника.
