Період після 1991 р. виявився плідним
для дослідників, сфера наукового пошуку яких є українська історія.
Велика кількість наукових праць, серйозних історичних досліджень,
публікація архівних матеріялів викликала й продовжує викликати великий
інтерес збоку фахівців та тієї частини українського суспільства, для
яких вивчення історії свого народу й країни становить важливу частку
їхнього буття. Не залишилися осторонь цього процесу й українські
картографи. Загалом світова картографія (передовсім це стосується
країн, що мають давні й стійкі традиції картовидання) завжди брала
безпосередню участь у популяризації історичних знань, користуючись при
цьому так-званим картографічним методом — простим і ємним засобом,
доступним широкому загалові. Особливість цього методу — у надзвичайній
лаконічності й виразності картографічної мови, яка дозволяє читачеві
легко сприймати увесь складний комплекс подій та явищ (у конкретному
випадку — історичних), навіть не маючи на те фахової підготовки. Тобто,
грубо кажучи, ту суму інформації, яку історик подає у вигляді наукового
дослідження (часто — досить об’ємного), картограф через спеціальні
знакові системи (простіше — картографічну мову) синтезує у доступному
для сприйняття вигляді — укладає мапу чи зшиток мап, об’єднаних єдиною
концепцією, — атлас. Комплексні історичні атласи країн чи окремих
народів — це видання, що за своїм науковим рівнем та інформативністю
дорівнюють хіба що таким фундаментальним роботам як національні атласи.
Це картографічні твори науково-довідкового характеру, які містять
різнобічну характеристику етносу в його історичному розвиткові,
політичну історію цього етносу, демографію, історію його релігії,
культури, економіки тощо. Це праці національного значення й престижу,
які узагальнюють досягнення національної науки і, таким чином,
відображають рівень історичних знань про країну чи народ. Такі історичні
атласи мають США, Канада, Велика Британія, Франція, Італія, Іспанія,
Бельгія, Голландія, Угорщина, Польща, Болгарія тощо; побачили також світ
атласи народів — ірландського, єврейського. Україна, на жаль, досі
ще немає великого науково-довідкового історичного атласу, хоча спроби
створити такий атлас у минулому були. Передовсім необхідно згадати
"Атляс України й сумежних країв ”, що його було видано Науковим
Товариством ім. Шевченка у 1937 р., у Львові, під загальною редакцією
видатного українського географа й енциклопедиста В. Кубійовича. Цей
атлас — синтезна фундаментальна праця (у сучасному розумінні —
комплексний географічний атлас), частина мап якого була присвячена й
історії України. Першим же чисто історичним атласом мав стати
"Історичний атлас України” І. Крип’якевича та Ф. Шевченка, зусиллями
яких та їхніх колег у середині 1960-х рр. було розроблено й опубліковано
проєкт цього атласу. Проте такий проєкт не було реалізовано через
невідповідність концепції цього атласу політичним догмам правлячого тоді
режиму. Отож не дивно, що перші історичні атласи України побачили
світ поза її межами. Один із них, україномовний, був укладений у 1980 р.
І. Теслею та Е. Тютьком за редакцією Л. Винара і нараховував 43 мапи.
Другий атлас, з 24-ма мапами у ньому, було видано П.-Р. Маґочієм у 1987
р., англійською мовою. Обидва атласи можна цілком віднести до досягнень
української історичної картографії, хоча варто зазначити, що можливості
картографів на еміґрації, особливо щодо використання необхідної
джерельної бази для укладання атласів, були набагато обмеженішими, ніж
ті, що їх мали картографи та історики тут, в Україні. Ці атласи, не
дивлячися на їхній незначний обсяг, відіграли свою позитивну роль, бо це
були перші спроби відобразити засобами картографії українську історію. Наш
"Історичний Атлас України” планувався як фундаментальний картографічний
твір, вихід у світ якого зміг би розв’язати, на нашу думку, принаймні
такі найголовніші завдання: — як комплексне історичне видання познайомив би (у загальних рисах) з реальним станом досліджень з історії України; — cпонукав би до нових пошуків по заповненню тих "білих плям” української історії, що їх виявив цей атлас; — міг би бути використаним у навчальному процесі та у виховній роботі.
Видання
такого атласу могло б мати велике пропаґандистське значення, а саме —
відігравати роль культурного посланця України за рубежем, утверджувати
правдиву історію України та протидіяти різного роду фальсифікаціям. (Цей
атлас — погляд на історію України очима українських картографів та
істориків, а не очима наших сусідів, через яких увесь світ ще досі
сприймає Україну та її історію часто у необ’єктивному світлі). Концепція
(система ідей) "Історичного Атласу України” є нашою розробкою.
Центральним місцем концепції є відображення усього комплексу подій та
явищ історії українського етносу у тих просторових межах, у яких він
(етнос) перебував у відповідний історичний період. Це значить, що на
мапах атласу, які відображають певний історичний проміжок,
картографуванню підлягає та територія, яку український етнос заселяв у
відповідний хронологічний період, без свідомого обмеження
картографованої території сучасними політичними кордонами. Це випливає
із загальновідомої істини (характерної не тільки для українців), що
політичні кордони ніколи не збігалися і не збігаються з етнічними чи
мовними межами. Відомо також і те, що українська суцільна етномовна
територія постійно знаходилася у динаміці, зміщуючись у часі й просторі
із північного заходу на південний схід (викликалося це, з одного боку,
сильними асиміляційними процесами збоку наших західних та
південно-західних сусідів у довгі періоди бездержавного життя українців
та з іншого боку — колонізацією, здебільшого українцями,
надчорноморських просторів після занепаду Османської імперії та
Кримського ханату). Все це дає нам підставу від розділу до розділу, в
залежності від того чи іншого історичного періоду, змінювати рамки
картографованої території, об’єктивно і у динаміці прослідковуючи за
усіма етапами формування і розвитку української національної території. Крім
історії розселення українського етносу важливе місце у атласі будуть
займати теми, що стосуються історії української державності (Київська
Русь, Галицько-Волинська держава, козацька держава, державні традиції
новітньої доби) та історії українського козацтва. Іншою характерною
ознакою нашої концепції є і те, що кожна історична тема, яка подається у
атласі, є поєднанням мап, як синтезних так і аналітичних, що,
доповнюючи одна одну, у повній мірі характеризуюють усі сфери
українського буття — культуру, освіту, релігію, демографічні зміни,
економіку, територіяльну орґанізацію тощо. Ще одна особливість
концепції — події української історії подаються у тісному взаємозв’язку з
подіями европейської та світової історії, що цілком відповідає
об’єктивним реаліям. Україна була і є частиною Европи а українське
суспільство розвивалося за тими ж законами, що і решта світу. Наш
шановний читач тримає у руках перший том цього видання, що присвячений
найранішим етапам української історії — первісному заселенню українських
земель, виникненню індоевропейської спільноти, походженню слов’ян,
появі й розвиткові Київської Русі, першої ранньоукраїнської держави, та
її наступниці — Галицько-Волинської держави. Ми, звичайно, усвідомлюємо,
що наша робота — це лише перша спроба картографічної інтерпретації
наявного на сьогоднішній день матеріялу з історії України. Пройде час і
хтось інший, вже на підставі нових досліджень, які заповнять багато із
тих теперішніх прогалин в українській історії, продовжить нашу роботу,
піднесе її на вищий рівень як у науковому, так і поліграфічному
аспектах.
Юрій Лоза, автор-упорядник і відповідальний редактор "Історичного Атласу України”
