|
Спочатку планувалося написати на цю тему чисто наукову статтю з
висвітленням суб’єктивних і об’єктивних причин, ендогенних і екзогенних
факторів, але вирішив її зробити доступнішою для масового читача, прочитавши в
ЗМІ три наступні фрази :
– Без дотримання прав
на мирні зібрання та свободу засобів масової інформації Україні не бачити
зближення з Європейським Союзом ("меседж" єврокомісара з питань
розширення ЄС Штефана
Фюле).
– Ми добре розуміємо, що політичний діалог між Україною і ЄС
вимагає продовження контактів на високому рівні (Віктор Янукович). У зв'язку з
цим Президент України відзначив, що буде радий зустрічі з головою Єврокомісії
Жозе Мануелем Баррозу .
– Ми виходимо з того, що європейська інтеграція – це та ідея, яка має
об’єднувати все українське суспільство, – сказав К.Грищенко.
У трьох фразах дипломатична
напівправда і не вся правда щодо реальних намірів і реальних умов та
можливостей європейської інтеграції України. Оскільки я двічі обирався
віце-президентом Генерального Комітету ПА ОБСЄ, то своїм основним завданням
вважав визначити умови, способи і шляхи гіпотетичної інтеграції України в
Європу. З європейськими політиками на цю тему я вів не лише офіційні розмови
під час офіційних заходів, але й мав безліч більш відвертих приватних розмов у
режимі „за чашкою кави”. І не лише за часів моєї праці в ОБСЄ, але
й після, я підсумовував позиції сторін. Маю намір розповісти українській
громадськості про ті реальні умови і обставин вступу України в ЄС, більшість з
яких вона ніколи не зможе почути чи прочитати з офіційних
матеріалів протокольних заходів з питань інтеграції.
Позиція європейських політиків
реалістична. Вони кажуть:уявіть собі, що ми прийняли Україну в нинішньому стані
до ЄС або відкрили кордони для безвізового в’їзду. Мільйони українців, а
з ними (через відкриті східні кордони України) мільйони громадян з країн СНД
ринуться в Європу в пошуках ліпшої долі, ліпших заробітків. Вони здатні
працювати за мінімальну європейську оплату праці, бо її розмір набагато вищий
від „високих” доходів у країнах, з яких вони прибудуть. Тому вони створять
конкуренцію нашим громадянам. Частина наших громадян залишиться без роботи,
частина отримуватиме платню, набагато нижчу ніж до введення безвізового режиму.
Розпочнуться конфлікти між місцевими жителями і приїжджими (як зараз у Москві).
Як на це відреагує населення Європи? Негативно. Наші виборці на
наступних виборах нас однозначно „прокатять”. Ви що думаєте, що ми європейські
політики бажаємо зруйнувати власну політичну кар’єру власними руками задля
України? Ви хочете, щоб прийнявши Україну в ЄС, чи відкривши кордони, ми,
європейські політики, погодилися самі стати безробітними? Ми цього не бажаємо.
І в цьому питанні наші особисті інтереси співпадають з інтересами наших
виборців. Тому Україна має забути про входження в ЄС чи про безвізовий режим до
тих пір, доки в Україні не з’явиться 3-4 мільйони нових робочих місць, доки
мінімальна заробітна платня в Україні не становитиме 600 євро, а мінімальна
пенсія 300 євро, доки інфляція в Україні не знизиться до рівнів 1-2 % % на рік,
доки не будуть закриті східні кордони України для міграції поза правилами ЄС та
ін.
А тепер у мене запитання до читачів: кого з Вас, громадяни України
(незалежно від національності і конфесії) не задовольняють перелічені вимоги
політиків ЄС? Хто проти таких рівнів зарплат і пенсій в Україні?
Європейські сталевари і шахтарі отримують зарплату в 5-7 тис. євро на місяць, а
український сталевар і шахтар таку зарплату отримує за рік. Доходи українських
олігархів і західних бізнесменів від реалізації одиниці продукції однакові, бо
ціни на продану тону сталі чи вугілля однакові – світові. Але витрати менші в
українських олігархів, бо в них немає європейських податків на майно і на
землю, не всі олігархи в Україні сплачують податки в повному обсязі. Витрати на
оплату праці суттєво нижчі, ніж в Європі. Куди дівається різниця? В офшорні
„кишені” олігархів. Досягти в Україні європейських вимог щодо розміру зарплат і
пенсій можливо за рахунок: більш справедливого перерозподілу бізнесового
доходу між власником і працюючими; ліквідації тіньових схем обігу; тіньової
економіки; підвищення продуктивності праці шляхом модернізації технології
виробництва. Але чи влаштують українських олігархів такі варіанти вирівнювання
доходів? Мабуть, ні. Тому і їх показне „бажання йти в Європу” – фарисейство.
Максимум, чого вони бажають – відкрити європейські ринки для збуту своїх
товарів.
Наступна українська проблема, без
вирішення якої інтеграція України в Європу не можлива – проблема способів
діяльності і результатів діяльності правоохоронної системи і „правосуддя”
в Україні. В Європі правоохоронні органи охороняють права і свободи громадян. В
Україні – це репресивна машина щодо прав і свобод громадян. Міліція може
порушити кримінальну справу чи ні в залежності від здатності відкупитися. Може
безкарно обікрасти, покалічити чи вбити затриманого. Психологія петенціарної
системи теж різна. В Європі петенціарні заклади – це не лише органи ізоляції
від суспільства, але й органи перевиховання злочинців, а тюремні камери
нагадують квартиру. Засуджені отримують якісну і повноцінну медичну допомогу і
належне харчування. В Україні тюрми по своїй суті є концентраційними таборами з
тортурами і кримінальним насиллям, що призводить до каліцтва, інвалідності і
смерті в’язнів. Українські тюрми одночасно є школою „підвищення кримінальної
кваліфікації” засуджених. Школою конспірації і співпраці з правоохоронцями в
справах „діставання” і поширення наркотиків, чаїв, токсичних речовин, продуктів
харчування, комунікацій із зовнішнім кримінальним світом. Школою „знайомств”,
що призводить до інтеграції кримінального світу.
Окреме питання – суди. Мене європейці іронічно запитували, для чого
ви фінансуєте з бюджету суди, якщо в спорах між громадянами чи господарюючими
суб’єктами виграє справу той, хто більше заплатить СУДДІ? Якщо така схема
„правосуддя” (за передоплаченими результатами) вас влаштовує, тоді
зліквідуйте суди і запровадьте схему, що виграє справу той, хто більше
заплатить до БЮДЖЕТУ. Тоді зможете поповнити бюджет, і зменшити його витрати на
утримання судової системи. Судочинство ж у справах позовів громадян до органів
влади і посадовців фактично являє собою кальку самосуду влади над заявниками. А
проти самосуду захисту не існує.
Наведу інший приклад. Суди громадян з банками за дострокове зняття коштів
з депозитів під час політичної кризи 2004 року і економічної – 2008 року були
майже поголовно програні громадянами-позивачами до банків.. Чим керувались
судді, виносячи неправосудні рішення? Принципом верховенства Права? Однозначно,
ні, оскільки права громадян на дострокове зняття коштів з депозитних рахунків
були передбачені в депозитних договорах з банками. Принципом верховенства
Закону? Однозначно, ні, оскільки обов’язки банків достроково повернути кошти
вкладника на його вимогу є імперативом Цивільного Кодексу України. Принципом
справедливості? Однозначно, ні, оскільки залишились непокараними банкіри, що
незаконно вивели за кордон десятки мільярдів доларів, чим і спричинили
банківську кризу. Чим керувалися судді? „Підношеннями” банків? Де зараз ці
судді? Працюють, а деякі з них пішли на підвищення. Але ж явище носило масовий
характер! Чому ці судді, бодай не позбавлені свого статусу і посад? Юстиція
(справедливість) в Україні стала явищем віртуальним.
Тому європейські суди завалені скаргами і позовами українців. Позови пов’язані
з неправомірними діями органів влади, посадовців влади і правоохоронних
органів. Якщо зараз Україну прийняти в Європу, то європейські суди змушені
будуть працювати лише на розгляд справ українців. Суддів не хватить. Що має
робити Європа? Європа мала б поставити вимоги до України звільнити
з роботи абсолютну більшість працівників правоохоронної і судової системи, бо
ті „правники”, хто „відчув смак” хабара і застосовував репресії, виносив
неправосудні рішення вже не є законопослушниками, тому й не мають права
працювати в правоохоронних органах. Але Європа офіційно поставити таку вимогу
Україні не може, бо це було б втручанням у внутрішні справи України. Європа
каже: наведіть у себе порядок ДО інтеграції в ЄС. Європі потрібна така Україна,
в якій її громадяни змогли б знайти захист від порушення прав і свобод в
національній системі правосуддя так, як це здійснюється в державах
Європи.
Я думаю, що в Україні не знайдеться жодної чесної людини, яка б
виступила проти запровадження в нашій державі європейського типу правоохоронної
системи і системи правосуддя, в якій всі громадяни мають рівні права, всі
рівні перед ЗАКОНОМ, а згадані положення були б не лише конституційною
декларацією, а стали б реальністю життя.
Наступна вимога Європи
офіційна: забезпечити безперешкодну реалізацію прав підприємців. Прав на
працю, на свободу підприємництва за європейськими стандартами. Для цього
необхідно повністю зліквідувати зарегульованість ведення бізнесу в Україні,
слід знищити хабарництво, рекет і рейдерство. Європейські політики переконані,
що в нинішній Україні неможливо вести бізнес без хабарів і відкатів, бо бізнес
або вкрадуть, або відберуть, або його може штучно збанкрутити податкова,
судова, правохоронна система, митні органи та блискавичні і не передбачувані
зміни законодавства України. Кажуть, що коли треба завезти щось в Україну або
вивезти якийсь товар з неї, то це треба робити лише літаком і лише вночі, коли
парламент не працює. Якщо ж везти поїздом чи автотранспортом кілька діб, то з
моменту відправлення вантажу за одними українськими законами, перетин митного
кордону будеш здійснювати вже за зовсім іншими українськими законами. І тебе
при цьому на митниці або обдеруть, як липку, або „влетиш” на порушення закону
аж до кримінальної відповідальності. Але ще більшу загрозу для бізнесу таять в
собі підзаконні акти, так звані ”відомчі „листи”, якими керуються податківці,
митники навіть тоді, коли вимоги цих „листів” суперечать нормам закону. У
правовій державі такі „листи” не мають права видаватися і ними заборонено
керуватися, бо такі факти розцінюються як посадові злочини. Але й окрім
„листів” ще й кожен посадовець в Україні може по-своєму трактувати
положення Законів і листів. І твій бізнес залежить від того, на якого службовця
попадеш. В українських судах здійснити захист своїх прав без хабара не
можливо.
Українське законодавство настільки суперечливе, що коли його дотримуватися
скрупульозно, то весь бізнес будеш змушений просто зупинити. Щоб вести
власний бізнес в Україні, треба мати „кришу”. Вести бізнес з приватними
підприємствами олігархів чи державними підприємствами – самогубство, бо у
випадку спорів з ними судову справу в Україні виграти – безперспективно. Якщо
виграєш у міжнародному суді, то після того в Україну не потикайся.
Тому і не йдуть інвестиції в Україну, тому що вести бізнес в Україні –
справа надто
ризикова.
Якщо в АБСОЛЮТНОГО
керівництва України устремління в Європу є абсолютно щирими, то в Україні
все має бути врегульовано лише законами з однозначним трактуванням його
положень – за європейськими стандартами. Не підтримати це твердження може лише
той підприємець, що працює під „кришею”, хто не платить податки, але „ногою
відкриває двері” в суди.
Якщо Європа раніше боялася сільськогосподарського потенціалу
України, вбачала в ньому конкурентну загрозу для своїх фермерів, то на сьогодні
ситуація змінилася на протилежну. Впродовж останнього десятиліття дефіцит
продуктів харчування в світі щорічно зростає приблизно на один процент. Загроза
голоду в світі стала реальністю. А в разі об’єднання агропромислового
потенціалу України і Європи сумарний експортний потенціал Європи підсилився б.
Ви мабуть помітили, що останніми роками, коли Україна вводила обмеження на
експорт зернових, олії, соняшника в т.ч. і в Європу, Брюссель моментально
розпочинав публічне засудження таких дій України. В чому ж справа? В
Європі ж немає загрози дефіциту с/г продукції, обмеження експорту
продуктів з України в Європу мало б співпадати з інтересами європейських
фермерів?. Справа в тім, що українська земля, на якій вирощується с/г
продукція через фінансову скруту вже другий десяток років
поспіль не бачила не лишень гербіцидів і пестицидів, але й
мінеральних добрив. Європейцям „сподобалася” українська продукція і вони
воліють купувати екологічну продукцію з України, а свою – спрямовувати на
експорт, в т.ч і до нас. У зв’язку з цим у нас виникло дві парадоксальні
ситуації. Ми продаємо за кордон зерно, на якому там вигодовують
корів, свиней для того, щоб потім м’ясо з них завезти в Україну! Але ще більший
парадокс в тому, що м’ясо, імпортоване з Європи в Україну обходиться
нам дешевше, ніж якби ми його виробили в Україні на тому зерні, що
експортуємо! Але про це іншим разом.
Наступна офіційна вимога ЄС –
забезпечити вільну реалізацію прав громадян, їх об’єднань, прав опозиції
на критику влади в ЗМІ. Забезпечити вільну реалізацію прав на страйки, мітинги,
демонстрації та ін. Не на смітниках за містом, а в центрі міст і в центрі
столиці. На Заході такі акції громадян являють собою зворотний зв’язок влади з
народом, формою і способом ненасильницького, але рішучого і масового „діалогу”
народу з владою. В таких діях громадяни і опозиція висвічують больові точки
суспільства, демонструють рівень одностайності суспільства .Демонстрації і
мітинги висвічують волю тих громадян, хто не згоден з тими чи іншими діями
влади. Владі це дає змогу побачити реальну народну оцінку тих чи інших
рішень. Акції свідчать, що громадяни не в змозі надалі терпіти існуючі чи
новостворені проблеми. В Європі демонстрації вважають способом
„випускання пари” і розрядки в суспільстві. Якщо не допускати демонстрацій
взагалі чи обмежувати їх проведення дозвільною системою чи забороною судів,
тоді накопичене незадоволення громадян може мати наслідки, як, наприклад, для
Чаушеску. Правда, про функцію мітингів і демонстрацій як способу „випускання
пару” Європа „скромно” замовчує. Українське ж керівництво називає демонстрації
і майдани „розхитуванням човна”, дестабілізацією ситуації в країні,
проплаченими акціями. Менталітет совка?
На думку Миколи Азарова «акції протесту, які проходили в країні – найкраща
ілюстрація того, що незгідні мають можливість висловити свою позицію. Проведені
в Україні акції протесту підтверджують демократичний розвиток країни». Так про
„податковий майдан” Азаров сказав під час зустрічі з європейським комісаром з
питань розширення та європейської політики сусідства Штефаном Фюле. Правда,
забув при цьому повідомити, що після майдану організаторів акції постійно
тягають у Прокуратуру і вимагають прізвища й адреси протестувальників. Мабуть,
для того щоб „висловити їм подяку” методами, властивими податковим і
правоохоронним органам. Не зміг п. Азаров сказати про репресії проти опозиції,
бо, на його думку, їх немає. І це теж „ілюстрація”, але ілюстрація процесу,
протилежного відкритості демократичності суспільства. Це профанація.
Виникає риторичне запитання: хто в Україні (окрім влади) заінтересований в
згортанні процесів демократизації суспільства?
Я навів офіційні і неофіційні умови та вимоги, що стосуються
буд-яких „проблемних” претендентів на інтеграцію в ЄС. Але стосовно
України є ще одна неофіційна умова інтеграції в ЄС – вступ до НАТО.
Офіційно Європа не може її озвучити, оскільки в ЄС є країни, що не є членами
НАТО. Та випадок з Україною унікальний. Вони кажуть: то ви бажаєте,
вступивши в ЄС користуватися всіма європейськими перевагами і благами в
економіці, але у військовій складовій ваші політики і частина населення
налаштовані проти нашої організації – проти НАТО. Ви бачите військове
співробітництво лише з Росією? Однією ногою хочете бути в Європі, другою
– в Росії. А як би Ви віднеслись до того, що претендент на руку і серце Вашої
дочки перед заручинами сказав Вам, що він весь світлий день житиме з Вашою
дочкою, але на ніч буде „відлучатися” до іншої жінки? Ось і ми Вам неофіційно
кажемо: Ви ніколи не зможете вступити в ЄС, доки більша частина вашого
політикуму і населення не змінить своєї позиції з ворожого на прихильне щодо
вступу в НАТО. І наступні дії Брюсселя цю вимогу підтвердили. Бухарестська
відмова в ПДЧ . Вигадування нових форм співробітництва типу „ східне
партнерство”, „асоційоване членство”, „особливе партнерство”, „безвізовий
режим”, „зона вільної торгівлі”... І всі ці схеми співпраці будуть
знівельовані, доки Україна не „дозріє” до вступу в НАТО. Позиція України
стосовно вступу в НАТО є одним з ключів, якими відмикаються європейські двері
для інтеграції в ЄС.
Наступне. Українські партії, владні та
бізнесструктури „кишать” штатними і позаштатними, платними і безплатними
(ідейними) „сотрудніками” Головного розвідувального управління Росії, та
ФСБшниками. Тому європейці не хочуть, щоб при об’єднані з Україною цей „багаж”
дістався у спадок спільній Європі. Європа не бажає щоб у майбутньому спільні з
Україною комерційні, військові, політичні таємниці ставали доступними країні що
не є її членом. Офіційно висунути вимогу Україні про проведення люстрації вони
не можуть, бо це буде розцінено як втручання у внутрішні справи суверенної
держави.
При цьому європейці
зовсім не налаштовані проти Росії. Вони їй співчувають. Вони в досить серйозній
масі бажали б, щоб і Росія інтегрувалась в Європу. Але на тих же умовах, що й
для України (описані вище). Проте навіть тим європейцям, які цього бажають не
зрозумілим залишається російський менталітет – „русская душа”. Вони не
розуміють п’янства і безшабашності росіян. Вони не розуміють, чому Росія,
маючи приблизно такі ж запаси вуглеводневих енергоносіїв, як і Саудівська
Аравія і більші, ніж Емірати і Кувейт, не побудувала для своїх громадян такий
же матеріальний „рай на землі”, як здійснили це названі країни. Їм незрозуміло,
чому Росія конструює і масово випускає снігоходи, болотоходи, всюдиходи, коли
могла б один раз побудувати необхідні дороги. Додам від себе. Мені не
зрозуміло, чому в Росії (як не щомісячно, то кілька разів у квартал)
розбиваються літаки і вертольоти, в той час як у держав-членів НАТО
(колишніх членів соцтабору), що мають на озброєнні такі ж літаки і вертольоти,
немає аварій і катастроф! Немає пояснення, чому заявлені до масового випуску в
2006 році бойові російські літаки п’ятого покоління не випущені й досі не
літають, чому не випускається пасажирський літак „Суперджет-100”, на продаж
якого були укладені з іноземними партнерами багатомільярдні угоди, які зараз
розриваються з ініціативи останніх. Чому „Булава” не літає? Чому українські
АНи, створені раніше і тепер, у більш скрутних економічних умовах, технічно
надійніші і літають безаварійно, а Яки і ТУ – падають? Не зрозуміло, чому
розпочавши, свого часу, виробництво в Росії сучасного італійського
автомобіля ФІАТ (на автоВАЗі), перетворили його на випуск „антимашин”, на яких
навіть самі росіяни їздити відмовляються, а тим часом ФІАТи італійського
виробництва їздять в Європі!
Європейцям незрозуміло, чому Росія торгівлю нафтою і газом перетворила на зброю
проти покупців газу. Правду кажуть, що б не бралися виробляти росіяни, вони на
виході всеодно отримують „автомат Калашнікова”. Чому емігранти з України
(українці і росіяни) працють у Європі, як воли, при цьому якісно і добросовісно
виконуючи як високоінтелектуальну так і чорнову роботу, а гроші відсилають в
Україну? А там, де масово з’являються емігранти з Росії, виникає феномен
„русской мафии”? Чому в США –„русская мафия”, в Ізраїлі . –„русская
мафия”, в Європі . –„русская мафия”, на курортах Турції і Єгипту – „русская
мафия”, а гроші від оборудок – в офшори? Загадковою залишається „русская
душа”.
Одначе, в бесідах з європейськими політиками, я переконався, що Європа не
вважає Росію своїм ворогом. Вони вважають, що Росія ніколи не розпочне ніяких
війн із Заходом. Ядерної – бо це гарантоване взаємне знищення. Звичайної – бо
стан Збройних сил Росії не дозволяє вести довготривалих військових дій, а шанси
перемогти Європу – нульові. Економічної – бо Росія не є потужним гравцем
у порівнянні з економікою об’єднаної Європи. Нафтогазової – бо „ відріже сук,
на якому Росія сидить” і втратить виручку від нафтогазового експорту в Європу,
після якого Росія зможе проіснувати всього-на-всього кілька років до повної
економічної руїни своєї економіки і розпаду держави. Росія не розпочне ніяких
війн проти Заходу ще й тому, що саме на Заході розміщені активи Росії, її
олігархів і політичних діячів, Активи, що нажиті „непосильною працею” і
розміщені в західних і офшорних банках та західних цінних паперах.. В
переорієнтації Росії на суттєве збільшення постачання нафто-газової сировини в
Азію і Китай європейці вбачають ембріон наступного багатовекторного конфлікту
Росії з Китаєм, у якому однозначно виграє Китай.
Дії Росії на пострадянському просторі
Європа характеризує як дії диктатора і інтригана. Одначе диктатора тимчасового.
Україна і Білорусь, наприклад, змогли б елементарно просто вийти з під пресингу
Росії, якщо б забезпечили диверсифікацію джерел нафтового та газового
постачання. Задовольнили б потребу в дешевших енергоносіях експортом з інших
країн світу шляхом побудови відповідних терміналів і інфраструктури. Шляхом
інтенсифікації використання енергетики сонця, вітру та нарощування
потужностей атомної енергетики. Або, наприклад, заміною газових плит на
електричні у всіх квартирах і приватних господарствах, а газ власного
видобутку, вивільнений з комунальної сфери використання – спрямували на
виробничі потреби, на виробництво сталі і нафтохімії.
Підсумок: Без підняття суспільно економічних відносин в Україні до
рівня європейських стандартів ніяке „продовження контактів з Європою на
більш високому рівні” не принесе владі України бажаних результатів у
напрямку євроінтеграції. Європа бажає, щоб Україна, зробивши згадані вище
перетворення, стала одним з локомотивів ЄС, а не причіпним вагоном. Європа
заінтересована, щоб інтеграція України в Євросоюз додала свіжої
крові в ЄС, а не висмоктувала її з ЄС. Україна зможе стати членом ЄС, коли в
Європі усвідомлять, що Україна досягла рівня потенційного „локомотиву”.
Українське суспільство теж має робити свідомий вибір такої влади в Україні, яка
здатна підняти комфортність життя в Україні до європейських стандартів.
Суспільство має дозріти до інтеграції і визначитися з її вектором. На сьогодні
воно, на жаль, ще до цього не дозріло. Недозрілий плід Європі не потрібен.
Згадайте, що буде, коли з’їсте недозріле яблуко. Європейці теж не хочуть нових
проблем від передчасної інтеграції України в Євросоюз. Але Європа постійно
демонструє, що двері в ЄС і НАТО для України залишаються відкритими. Вони
натякають, щоб Україна не ломилась у відкриті двері, а зробила все від неї залежне,
щоб увійти в європейський дім бажаним гостем, і залишилась у ньому ефективним
співгосподарем.
Володимир Пилипчук
народний депутат України 1-го та 2-го скликань,
екс Член Президії Верховної Ради України,
екс-віце президент Генерального Комітету
Парламентської Асамблеї ОБСЄ,
Академік Академії економічних наук України,
професор
|
