Дем’янів Лаз – Хресна Дорога України

10 серпня  у рамках мирянського руху «Схід і Захід в єдності під Покровом Богородиці» християнські паломники  відвідали музеї Івано-Франківська. Візитною карткою Івано-Франківська є міська ратуша, в якій 46 років працює Івано-Франківський краєзнавчий музей. На правах відділів йому підпорядковується низка музеїв різних профілів: Літературний музей Прикарпаття (відкритий 1986 р.), Торговецький літературно-меморіальний музей Леся Мартовича (1971 р.), історико-краєзнавчий музей О.Довбуша в с-щі Печеніжин, краєзнавчий музей у с-щі Солотвин.

Дуже цікаву експозицію представляє Івано-Франківський музей визвольних змагань Прикарпатського краю, який був відкрито 14 жовтня 1997 року. Його співзасновниками стали Івано-Франківська обласна рада та обласне товариство "Меморіал". Особливо глибоке враження справила на нас розповідь і незабутні експонати з Дем'янового Лазу – урочища біля Івано-Франківська де під час розкопок в 1989 році було знайдено 524 останки галичан, знищених службами НКВД перед приходом німців в 1939-1941 роках. Судово-медична експертиза встановила: серед загиблих більше 80 осіб старші 50 років, 28 осіб – молодше 20 років, були і грудні діти. 432 черепи мали вогнепальні отвори, деякі – від 2 до 6, в основному – у потилицю. Перепоховані на тому ж місці у 1990 році. ( див фільм ДЕМ'ЯНІВ ЛАЗ_DEMYANIV LAZ. ПАМ'ЯТАЄМО... http://www.youtube.com/watch?v=4HJ43E72oBg&feature=related ) . Робота в архівах СБУ дозволила визначити імена іще 400 страчених.

Перед стратою заарештовані зазнавали жорстких катувань. Товариство Меморіал навело розповіді деяких свідків. Зокрема Марія Скрипник розповідає страшні речі: «Трупи були всі голі і чомусь коричневі, напевно їх вбивали струмом, в крайньому разі так тоді говорили дорослі. Це була жахлива картина. В багатьох були повикручувані ноги і руки, що було зв'язано не з передсмертною агонією, а із слідами катувань, тому що ноги і руки не держалися практично тіла. В багатьох трупів не було очей, були повиривані язики...". Але самим жахливим спогадом розкопок в Дем’яновому Лазі була знахідка жінки, до якої дротом був прикутий якийсь тлумок. Коли його розгорнули, то виявили, що то дитина, дво- або тримісячна. Матір і після смерті притискала немовля до грудей. Ця жінка була одягнена в гуцульський кептар, однак лиця її вже неможливо розпізнати. Важко навіть описати всі ті переживання, які охопили членів розкопок. Ця знахідка була прикладом безмірної материнської любові, яка сильніша навіть за саму смерть і в той же час показником всієї нелюдськості і бездушності виконавців злочинних наказів і всього комуністичного режиму, для якого не було нічого святого і який задля досягнення свого «світлого майбутнього» не спинявся перед знищенням навіть невинних немовлят. Було б дуже символічно на цьому місці звести пам’ятник жінки з немовлям, яким би був символом величі материнської любові і нагадуванням про страхіття комуністичного режиму.

Тоталітарна комуністична влада намагалася приховати сліди своїх злочинів. У 60-ті роки це місце було за наказом партійних керівників розчищено і використовувалося для господарських потреб. В 1970 році після передачі на Радіо Свобода, місцевий ладшафт змінили важкою технікою (екскаватори, бульдозери), щоб завадити майбутнім спробам пошуків. В 1984-1985 роках ці місця були завалені будівельним сміттям. Тільки в 1989 році після розкопок ми дізналися всю правду. Через дев’ять років в 1998 році недалеко від поховань відкрили меморіальний комплекс "Дем'янів лаз" (Див. Хресна Дорога Дем’янового Лазу. Івано-Франківськ. 2010).

На жаль Дем’янів лаз це не єдине місце масових страт українців і на Західній Україні і по Україні в цілому, які не хотіли підкорятися тоталітарному режиму. Зокрема у 1939-1941 роках від репресій  на Західній Україні постраждало понад 1,5 млн. осіб – кожен 10 мешканець краю. За даними американського історика Яна Гроса на Західній Україні загинуло у 3-4 рази більше людей ніж у захопленій німцями Польщі, яка за площею була вдвічі більшою. Скільки всього українців постраждало від тоталітарного режиму важко й підрахувати. Зокрема  безпосередньо від Голодомору за даними науково-демографічної експертизи СБУ загинуло 3 мільйони 941 тисяча осіб. Також за даними слідства було визначено, що втрати українців в частині ненароджених становлять 6 мільйонів 122 тисячі осіб. Під час Другої світової війни тільки в складі Червоної Армії загинуло 3,5 млн. наших співвітчизників, а втрати мирного населення важко підрахувати й до сьогодні. Це все є платою українців за панування на нашій території безбожної і людиноненависницької тоталітарної комуністичної влади. На жаль і ми українці в деякій мірі були винні в тому, що ця влада змогла запанувати на нашій території, так як ми не були єдиними і не об’єдналися проти більшовицької навали. Крім того ми  не проявили належної мужності і глибокої віри і дозволили руйнувати храми, які закликали до любові і милосердя і таким чином пасивно підтримували диявольську владу. А якщо ніяких моральних і релігійних заповідей для цієї влади не існувало, то і знищення мільйонів людей для неї було лише засобом для досягнення злочинних цілей. Тому щоб не допустити більше ніколи панування злочинної влади і численних жертв, ми зажди повинні про це пам’ятати, передавати цю пам'ять наступним поколінням, а головне зміцнювати в наших душах глибоку віру в Ісуса Христа, який пройшов Хресну дорогу і віддав своє життя, щоб дати всім людям шанс на порятунок і показати той шлях великої любові, по якому потрібно йти. І наша прекрасна Батьківщина також пройшла цю Хресну дорогу, заплативши життями мільйонів своїх синів за те, щоб б ми могли сьогодні щасливо жити в незалежній Україні.

Вічна і світла пам'ять безневинно загиблим українцям.